Подкопаєва: До федерації гімнастики залишається безліч запитань

Напередодні завершився фінал олімпійських змагань з багатоборства в спортивній гімнастиці, де український атлет Ілля Ковтун фінішував на четвертому місці. Під час інтерв'ю зі ЗМІ в Volia space олімпійська чемпіонка Лілія Подкопаєва висловила думку, що цей результат несправедливий і Ковтун заслуговував на призове місце.

Також Подкопаєва згадала як здобувала золоті медалі на Олімпіаді-1996 в Атланті, як вони змінили її життя, та пояснила, чому в Україні спостерігається тенденденція до зниження кількості спортсменів на Олімпійських іграх.

-- Ви зараз живете в Атланті, це якось пов'язано з тим, що саме там ви здобули одразу кілька нагород для себе і для України? Давайте пригадаємо ту Олімпіаду, це 1996 рік, початок незалежності, наші перші медалі.

-- Справді, 1996 рік став важливим початком для незалежної України і виявився надзвичайно успішним. Емоцій було безліч, адже багато хто не мав уявлення про Україну та її існування. Наші спортсмени доклали значних зусиль, щоб світ дізнався про українську націю. І, до речі, саме в 1996-му вперше прозвучали слова "Слава Україні" під час підняття прапора і виконання гімну.

Тоді, можливо, ми ці слова не до кінця усвідомлювали, але це була гордість за нашу державу. Атланта була обрана не випадково: там зосереджено багато емоцій, моментів, спогадів, і ми пройшли через безліч випробувань. У цьому регіоні також багато гімнастики. Крім того, тут існує українська спільнота, яка складається не лише з тих, хто приїхав багато років тому, але й з молодих, досвідчених хлопців та дівчат. Я намагалася знайти щось, що буде близьке до мого серця. Моя Атланта - це мій Рим.

-- Пригадайте той момент, коли звучав гімн України, підіймався прапор, це перші роки. Ви писали історію незалежної країни, це перша Олімпіада, як це для вас сприймалося тоді?

-- Я завжди носила лише синє та жовте. У дитинстві, можливо, не все усвідомлюєш, але коли на спині написано "Ukraine", відчуваєш щось особливе, відчуваєш гордість. Ми знали слова гімну, і гімнастика готувалася до того, що одного дня українська гімнастка може стати олімпійською чемпіонкою.

На той час я вже була абсолютною чемпіонкою світу, і на мене робили великі ставки. Олімпіада є показником якості для кожного спортсмена, а золота медаль — найвищою мрією. В Атланті ми фактично стали піонерами олімпійського руху, і кожного разу, коли лунав гімн України та піднімали американського президента з родиною, це було неймовірно вражаюче. "Слава Україні" звучало на весь світ.

-- Як вплинуло це на ваше життя? Ви здобули три олімпійські медалі, ще зовсім молода дівчина, повертаєтеся до України. Що змінилося після цього?

-- Звісно, життя дуже змінилося після Олімпіади. Передусім це велика відповідальність: перед країною, людьми, які дивляться та беруть приклад. Я думаю, що для кожної дитини, коли ти маленький, ти маєш кумира і мрієш стати таким, як він. Я розуміла, що це велика відповідальність, планка високо піднялася та опускати її не можна. 28 років тому ще не все було так розкручено, як зараз, люди все, що могли побачити, це лише по ТБ.

Ти не був до цього готовий, але, коли люди підходять і кажуть, що дивилися до 2 ночі, а в Атланті це 7 годин різниці з Україною, це такі емоції, які торкаються душі. Ти переживаєш це знову і знову. Коли ти на подіумі, там шалений коктейль емоцій: страх, бажання перемогти, адреналін, і часом ти не пам'ятаєш всього, що відбувається.

-- Чи часто згадуєте Олімпіаду в Атланті? Чи бачите її у снах, або вже відпустили ці спогади і рухаєтеся вперед?

-- Гімнастика у муєму житті була, є і буде. Мені не сниться зараз спорт, але я знаю, що без гімнастики не було б Лілії такої, яка є зараз. Я казала, що це відповідальність, коли ти отримуєш медалі, звання, але я завжди повертаюся до свого коріння.

Я ніколи не забуваю, звідки я прийшла, як починала свій шлях, і завдяки гімнастиці та моїм тренерам, які завжди були поруч, ми досягли нашої мети. Ми могли лише мріяти та наполегливо працювати. Я завжди наголошую молодим спортсменам і людям: якщо ти хочеш досягти успіху, потрібно важко працювати, не відволікатися ні на що, зосередитися на тренері, завданні та цілі. Лише тоді прийде нагорода.

-- Що вас найбільше рухало вперед?

-- Любов. Любов до гімнастики, з першого ж кроку. Крок вперед, у зал гімнастичний -- любов з першого погляду. Це те, що не може тебе зупинити. Я колись казала, що це такий наркотик, від якого ти не можеш відвернутися, але він здоровий та правильний. Тебе чіпляє це так, що ти не можеш зупинитися.

Коли я була дитиною, моя бабуся вперше привела мене в гімнастичний зал і сказала: "Ми прийшли сюди за медалями". Можливо, тепер це здається наївним і смішним, але тоді ці слова стали для мене, а також для мого тренера, потужним стимулом. Мій перший тренер, Лілія Іванівна Пугачова, завжди відзначала, що в моїх очах горів вогонь рішучості. Я приходила на тренування щодня і запитувала, що ще можна зробити, щоб стати кращою. Хоча я не мала особливого таланту, я була надзвичайно працьовитою. Саме це наполегливе прагнення, ймовірно, і рухало мене вперед.

-- Бренд України ви тоді писали такими великими формами, чи всі люди знали тоді в Атланті, де Україна, чи всі люди знали?

-- Багато людей цікавилося, де це знаходиться. Ми пояснювали, що це колишній Радянський Союз, і показували на карті. Вважаю, що спортсмени внесли значний вклад у популяризацію своєї країни. Пригадую Чемпіонат світу в Японії 1995 року, коли я стала абсолютною чемпіонкою. Посольство, яке працювало в Японії лише півроку, зазначило: "Ви досягли за тиждень більше, ніж ми за півроку нашої роботи".

Під час змагань велика увага прикута до твоєї країни, і я вважаю, що спортсмени є послами спорту на міжнародній арені, яких необхідно підтримувати. Я розумію, що нині кожен спортсмен використовує свою платформу, щоб розповісти світу про свою батьківщину, яка перебуває в стані війни. Ми повинні бути єдиними, і я закликаю всіх: Підтримуйте Україну, об'єднуйтеся з Україною.

-- Я помітив, що ви надзвичайно енергійно взаємодієте з ком'юніті, організовуєте заходи, збираєте допомогу в Сполучених Штатах. Ви дійсно дуже активні в цьому відношенні.

-- Я переконаний, що кожен спортсмен, який має відоме ім'я та аудиторію, повинен голосно заявляти про себе, щоб нас почули. Наразі, на жаль, в Америці через виборчу кампанію Україна знаходиться в центрі уваги. Я докладаю зусиль, щоб використовувати всі можливі зв'язки, дружні стосунки та соціальні мережі, щоб розповідати про події в Україні.

Я розповідала, що в нас є велика українська спільнота, тому ми часто організовуємо події на підтримку України. Незабаром у нас буде благодійний концерт, на який приїде Ірина Білик. Ми закликаємо людей робити пожертви, адже запитів на допомогу дуже багато, і ми прагнемо надати максимальну підтримку. Для цього ми використовуємо наші контакти, знайомства та соціальні мережі.

-- Як ситуація в Сполучених Штатах? Чи усвідомлюють звичайні американці, що відбувається в Україні?

-- На жаль, для пересічного громадянина Америки зараз мало інформації, бо на початку повномасштабного вторгнення було більше новин для них. Зараз дійсно мало і тільки висвітлюється в межах перегонів. Тому я кажу, що соціальні мережі відомих спортсменів -- це той майданчик, де можна говорити і потрібно говорити, що війна не закінчилася. Скільки людей, дітей, спортсменів гине щодня... Тому ми не можемо зупинятися, нам потрібно робити свою справу.

-- Чи існує особливе ставлення до олімпійських чемпіонів у Сполучених Штатах? Я чув, що будь-який олімпійський чемпіон, незалежно від країни, у США отримує особливий статус. Це дійсно так?

-- Це абсолютно вірно, ця держава з великою шаною ставиться до олімпійських чемпіонів. Вони виховують своїх дітей, надихаючись прикладом таких чемпіонів. Наприклад, після 1996 року я перебувала в Америці як почесна гостя, проводила майстер-класи та демонстраційні виступи. Сьогодні ми можемо бачити, що за ці десять років американські гімнасти значно покращили свої навички.

Вони запрошували людей з досвідом та вчилися у них, зараз ми бачимо, що у гімнастиці в них 5-та медаль поспіль на п'ятих ОІ. Вони виховують своїх дітей, показують кращих, розказують, що у кожного з нас свій шлях, це дуже добре працює. Я хочу, щоб ця медаль була використана в Україні.

— З кожним роком у нас спостерігається значне зниження кількості здобутих медалей, а цього року було представлено найменшу кількість спортсменів. Звичайно, на це вплинув фактор війни, але зниження рівня спорту ми бачили ще раніше. Ви, як людина, що відвідала багато провідних спортивних країн, що порадите для популяризації спорту серед українців?

-- Є кілька причин, однозначно, необхідно проводити реформи. Повинна існувати співпраця між державою, бізнесом і федераціями. Ми розуміємо, що відсутність спортсменів — це не проблема сьогодення чи вчорашнього дня, це питання, яке виникло набагато раніше. Пригадую, коли ми приїжджали на чемпіонат України, тоді було багато дітей, а зараз - це просто сльози на очах, нестерпно дивитися.

На сьогодні найголовніше завдання для країни — завершити війну, лише тоді можна буде взятися за відбудову. Це зрозуміло. Але ми прибули на Олімпійські ігри, і наші спортсмени справжні герої, адже змогли тут бути. Вдячний нашим захисникам за те, що дали нам можливість приїхати та змагатися. Проте ми повинні робити висновки.

І навіть якщо зараз ми не зможемо взяти медалі у деяких дисциплінах, потрібно робити реформи. Сьогодні. Закінчився старт, треба сьогодні дивитися на помилки та робити зміни. Тільки у такій взаємопраці буде результат. Ну і, звісно, повинна бути національна пропаганда здорового способу життя. Треба показувати і розказувати, щоб молоді українці брали участь у турнірах. Потрібно говорити, що спорт -- це круто, це краще, ніж курити кальян чи ще щось робити. Звісно, це велика праця, але вона буде одним цілим з іншими аспектами роботи.

-- Як це влаштовано у Сполучених Штатах?

В Сполучених Штатах це індивідуальна справа. Там налічується близько 5 тисяч гімнастичних клубів, а до повномасштабного вторгнення Росії в Україну у нас їх було, можливо, лише 10. Ми усвідомлюємо ці цифри. У США все фінансове навантаження лягає на батьків, вони оплачують усі витрати. У нас ситуація відрізняється: коли я почала займатися, мене просто привели в зал, і я почала тренуватися.

В Америці все інакше: батьки розпізнають потенціал, адже там можливо стати видатним спортсменом і отримати безкоштовну освіту в університеті. Якщо уважно слідкувати за гімнастичними змаганнями, кожного разу коментатор зазначає, що ця гімнастка представляє певний університет.

Це невід'ємна перевага, адже батьки усвідомлюють, наскільки це важливо: по-перше, їхня дитина займається тим, що їй дійсно подобається, а по-друге, вона має можливість здобути безкоштовну освіту. Наприклад, французький плавець Леон Маршан тренується в університеті Арізони, що підтверджує значущість цієї школи. Це вагомий фактор, який не можна ігнорувати.

-- Ви хочете сказати, що це буде безкоштовний курс для елітних спортсменів?

-- Так. Якщо він кваліфікується до університету, наприклад, він буде майстер спорту міжнародного класу, він може отримати запрошення від університету та безкоштовно навчатися у цьому закладі. Тому батьки зацікавлені. А в нас цього немає, тому треба робити таку систему, яка буде адаптована під нашу країну, наших людей.

Наприклад, потрібно у місяць заплатити близько 1000 доларів, щоб твоя дитина займалася гімнастикою: це тренування, індивідуальні уроки, форму батьки також самі купують. Держава цього тобі не дає.

-- У нас в Україні часто вважають, що держава повинна забезпечувати всі потреби. Чи можна сказати, що спортивна гімнастика доступна лише для заможних людей?

-- Так. Але є інші види спорту, де ще більше батьки вкладають. Це фехтування, хокей.

-- А якщо є хороший спортсмен, який погано навчається, чи буде його спорт прикривати?

-- Ні. Ти повинен бути олімпійським чемпіоном або чемпіоном штату і в навчанні, і в спорті.

-- Знаю, що в Україні, якщо ти, до прикладу, хороший футболіст, то навчання вже по барабану.

-- Ні, в Америці тебе можуть відрахувати з університету, навіть якщо ти суперкласний спортсмен. Якщо ти не навчаєшся, не складаєш іспит, то тебе відрахують. Тому потрібно тримати марку.

-- Як ви вважаєте, що варто реалізувати в Україні насамперед для розвитку вашої спортивної дисципліни?

-- Я вже зазначала, що це спільна робота. Ми маємо молодих і здібних спортсменів, яких необхідно підтримувати, навіть якщо вони ще не здобули чемпіонських титулів. Їм дуже потрібна ця підтримка. Також потрібно їх розвивати і мотивувати. Ми вже багато років говоримо про необхідність створення умов, за яких бізнес буде зацікавлений інвестувати у спорт. Лише тоді це працюватиме у нашій країні, принаймні наразі.

Можливо, в майбутньому ситуація зміниться. Ви ж усвідомлюєте, що всі ці зміни не відбулися за один день, і тому у нас немає спортивних майданчиків та гімнастичних залів. Я не пригадую, щоб за останні 28 років відкрили хоча б один новий гімнастичний зал. Дуже хотілося б побачити, як ця тенденція змінюється. Проте я розумію, що в країні пріоритетом є завершення війни. Є багато проблем, і ясно, що на все не вистачає часу. Але, як колись сказав Леонід Макарович, зараз ми маємо те, що маємо.

-- Ви раніше публічно озвучували важливість відсторонення російських та білоруських спортсменів від Олімпійських ігор. Вони прибули під нейтральним прапором, і наш президент заявив, що цей прапор слід окропити кров'ю, бо вони всі у крові. Я чув вашу заяву, що, можливо, не варто брати участь у змаганнях. Як зараз? Чи змінили ви свою позицію?

-- Ви знаєте, я - дівчина, і, можливо, мої емоції часом зашкалювали. Але я переконана, що жодна золота медаль не може зрівнятися з цінністю людського життя. Я намагалася кричати, щоб якось зупинити це. Зараз я усвідомлюю, наскільки це велика гордість, що українці беруть участь в Олімпіаді, що вони сильні й здатні конкурувати з іншими країнами та спортсменами.

Не може бути нейтральних спортсменів, спорт не може бути поза політикою, хочу подякувати і Міністерству спорту, і НОКу і всім тим, хто зробив все можливе, щоб російських та білоруських спортсменів не було. Так, є виключення, поки що так, але треба працювати далі та показувати найвищий клас наших виступів та доводити, що ми найкращі, що Україна була, є і буде. І ніхто не зможе нас знищити.

Як змінилася спортивна гімнастика з часу ваших виступів?

-- Гімнастика за ці роки зазнала значної еволюції, зокрема завдяки американським спортсменам, які домінували протягом останнього десятиліття. Проте, я мушу зазначити, що з величезним задоволенням спостерігаю за виступами нинішніх гімнастів. Це завжди наповнене безліччю емоцій та енергії, а сучасна гімнастика виходить за межі людських можливостей. Це справжня насолода. Я усвідомлюю, що для досягнення таких результатів необхідно бути не лише фізично сильним, але й мати відмінну координацію та постійно вдосконалювати техніку.

Текст після унікалізації: Те, що колись вважалося ефективним, сьогодні вже не діє. Необхідно впроваджувати зміни, зокрема у технологіях. Коли наші атлети Ілля Ковтун і Олег Верняєв показали свої вчорашні виступи, це було неймовірно захопливо та викликало гордість. Їх виступи були настільки потужними та конкурентоздатними, що всі навколо відчували напруження.

На жаль, суддівство іноді не відповідає принципам справедливості, і я переконаний, що спортсмен, який допустив падіння, не повинен здобувати медаль на олімпійських іграх. Однак, не знаю, чи є можливість подати апеляцію, чи вже запізно для цього. Втім, я переконаний, що місце Іллі, яке офіційно вважається четвертим, насправді є призовим.

Верняєв вже робив публічні заяви про те, що необхідно співпрацювати із суддями та мати своїх представників, оскільки ми в цьому напрямку недостатньо активно працюємо.

-- Так, мене дуже дивує, що у нас немає представника у Міжнародній федерації гімнастики, у суддівстві якось теж мало. Тому потрібно це використовувати, працювати. Дуже багато запитань до Федерації гімнастики.

-- Але ви не хочете на міжнародній арені говорити про це?

-- Це суто внутрішній аспект.

-- Як вам атмосфера цієї Олімпіади, чим вона особлива для вас?

-- У спортивній гімнастиці відбулося багато інновацій, адже раніше, наприклад, музика не використовувалася. І я маю на увазі не тільки вільні вправи, а загалом. Згодом з'явився і елемент шоу, коли ведучий почав розповідати про кожного атлета, що є дуже захопливо. Часто згадують Олега Верняєва, наголошуючи, що він вже олімпійський чемпіон, розповідаючи про його олімпійську історію та кількість здобутих медалей.

Для звичайного глядача це захопливо, і мені дуже сподобалося. Вони змогли подати відкриття в цікавій формі, чого раніше не траплялося. Все постійно змінюється. Колись вважали, що Олімпіада створена для припинення воєн, але вона також існує для розваг.